Цього року в Україні акцент зроблено на щоденних способах збереження психоемоційного стану під загальною ідеєю «Дотики підтримки».

Ментальне здоров’я – це ресурс, який допомагає людині жити, адаптуватися та відновлюватися. В умовах війни турбота про нього стала такою ж важливою, як фізична безпека.

Кожного дня в роботі наших лікарів і психологів міських закладів охорони здоров’я є моменти, коли спеціалісти когось підтримують – знайомого, колегу, незнайомого, пацієнтів, що звертаються за підтримкою і тих, хто не готовий про це відверто сказати. Це не лише дотики професійних дій, теплих слів та рук, це дотики сердець, коли людина, якій зараз нелегко, розуміє – я не один.

Це дуже важливо. У часи випробувань – бути поруч.

Протягом одного дня психолог Центру ПМСД приймає приблизно 5 відвідувачів. Але, за словами спеціалістів, через війну сьогодні набагато більше людей потребують психологічної допомоги. Зокрема більшість переселенців мають ментальні рани війни, родичі військовослужбовців, зниклих безвісти, загиблих, полонених... При цьому не всі готові звертатися за допомогою – хтось впевнений, що зможе впоратися самостійно, хтось не вважає свої проблеми достатніми для звернення, хтось не наважується поділитися пережитим.   

Часто сімейний лікар, навіть без скарг пацієнта, звертає увагу на прийомі, що людина має нестабільний психоемоційний стан, або тривожний розлад, і радить поспілкуватися з психологом. Майже завжди це сприймається з довірою і спілкування продовжується. Надалі психолог (або лікар) може скерувати людину до потрібного спеціаліста – наприклад психіатра, для медикаментозної підтримки, з яким зазвичай працює у взаємодії, або, відповідно до ситуації, до служб соцзахисту, юриста тощо. Важливо, що всі послуги цього кола підтримки надаються безкоштовно. 

Найбільша підтримка для лікарів – це, звісно, результати: коли вони бачать, як людина, завдяки отриманню саме цієї комплексної допомоги, поступово вибирається із психологічної ями. Дуже часто люди, які на початку не вірили, що це допоможе, щиро вдячні за підтримку, яка допомогла їм одужати чи відновитися. Цей шлях – від відчаю до сили – майже неможливий без об’єднаних зусиль.

Саме така взаємодія – щоденна, професійна та людська – створює вузлики підтримки, які тримають кожного з нас у ресурсі. Ми всі одночасно – усією країною – тримаємо і тримаємось за когось.